Стереотипи і упередження як передумови булінгу

Що  є передумовою булінгу? Чому так стається, що на певному етапі життя і навчання деякі діти вдаються до деструктивної поведінки і починають переслідувати інших?

Поширеною є думка, буцімто булерами стають діти з неблагополучних сімей.
Справді, робота групи авторів із університету Каліфорнії, яка підсумовує 153 дослідження за останні 30 років, показує, що булерами частіше стають діти із сімей із недостатнім батьківським доглядом та неблагополучним домашнім середовищем.

Наприклад, якщо дитина засвоює в родині, що сварки і бійки, переслідування, образи, критика та приниження іншого є єдиним сценарієм висловити своє невдоволення, то не дивно, що цей сценарій стає першою схемою, за якою дитина починає діяти у подібній ситуації у школі.
Але це далеко не єдині “тривожні дзвіночки”.

До агресії більше схильні діти, які негативно ставляться до школи, мають занижену самооцінку, вірогідно мають проблеми з навчанням і не уміють вирішувати проблеми мирним шляхом.

Також, кажуть автори дослідження, шкільними переслідувачами стають ті, хто має певні стереотипи та упередження стосовно інакшості.

Згідно даних американського Національного центру освітньої статистики, найчастіше в школі переслідують за зовнішній вигляд, етнічне походження, стать, інвалідність чи стан здоров’я, віросповідання та сексуальну орієнтацію.
Цей набір ознак для цькування частково відповідає і даним українських досліджень. Скажімо, у дослідженні  Фонду демократичних ініціатив “Що українці знають і думають про права людини” за 2015 рік, є такі топові ознаки дискримінації в школі: нетиповість поведінки (дитина нервова, гіперактивна чи неконтактна), майновий стан, недостатній розумовий або фізичний розвиток, національна та етнічна приналежність.

Цікаво, що це експертне опитування серед вчителів показало, буцімто в українських школах не цькують дітей з особливими освітніми потребами чи інвалідністю. Але рано радіти, адже школи лише починають ставати доступними для дітей з інвалідністю, тож дискримінації та цькування за ознакою інвалідності нема в тих школах, де нема таких дітей. 84% опитаних вчителів кажуть, що діти з інвалідністю навчаються вдома, і не ходять на навчання до загального класу.

Статистика щодо цькування за ознакою інвалідності та станом здоров’я у школах США наступна: потерпають від булінгу понад 35% учнів з поведінковими та емоційними розладами, 34% учнів  з аутизмом, 24% учнів з інтелектуальною недостатністю, 21% учнів з порушеннями здоров’я та 19% учнів із специфічними труднощами з навчанням. Ці категорії дітей стикаються з високим рівнем залякування і цькування.

Бути оптимістичними щодо відсутності цькування за ознакою інвалідності в Україні не доводиться ще й тому, що школа є відбиттям ”великого” світу, а в українському суспільстві дискримінація за ознакою інвалідності входить у топ-три ознак, що стають підставою для дискримінації. А діти віддзеркалюють дорослих.

Дослідження  “Що українці знають і думають про права людини” показує такі топові ознаки, за якими дискримінують людей в Україні: вік (або ейджизм), івалідність (або ейблізм), майновий стан, сексуальна орієнтація, стать, стан здоров’я, політичні погляди, етнічне походження, релігія і стан вимушених переселенців.

Згідно з опитуванням, яке провела громадська організація “Студена” у 2017 році серед вчителів, ось типові ознаки, за якими цькують у школі: зовнішність і поведінка, майновий стан, успішність або неуспішність в навчанні, національність або етнічне походження, релігійні переконання, стан здоров’я.

Уже більше перетинається із “національним” рівнем, чи не так? Цікаво, що попри чисельні свідчення щодо цькування за ознакою сексуальної орієнтації від представників секс-меншин, цькування за сексуальною орієнтацією не увійшло у топові ні в дослідженні Фонду демократичних ініціатив, ні в дослідженні громадської організації “Студена”. Схоже, що говорити про сексуальну орієнтацію навіть в контексті опитування про цькування є чимось табуйованим для учителів. Бо інакше таку ситуацію пояснити я не можу.

Цікаво, що у Штатах, попри значно толерантніше ставлення до сексуальних меншин загалом, за даними Національного центру освітньої статистики, геї, лесбійки та бісексуали піддаються цькуванню у школі значно частіше, ніж діти, які відзначають свою приналежність до гетеросексуальної орієнтації. Загалом, згідно з американським опитуванням** 2013 року, сімдсят чотири відсотки підлітків з нетрадиційною сексуальною орієнтацією піддаються цькуванню. Нам же поки навіть страшно висловити вголос, що у школі можуть бути діти негетеросексуальної орієнтації.

Але вернімося до даних дослідження університету Каліфорнії, яке виявило, що є чітка кореляція між віруваннями і переконаннями дитини і тим, кого вона цькує.
Свого часу група дослідників* розробили так звану “піраміду ненависті”. Піраміда ненависті побудована за тим же принципом, що і піраміда потреб Маслоу, тобто кожен нижній рівень умовжливлює наступний рівень.

Згадаймо піраміду Маслоу. Підніжжя її – це наші фізіологічні, базові потреби: їжа, вода, сон, дихання. Якщо ці потреби не задоволені, ми не можемо піднятися на вищий рівень: рівень безпеки. Грубо кажучи, якщо ми не можемо вдихнути, то ми не думаємо про особисту безпеку чи про безпеку майна. Наша найперша задача – вижити.
Якщо фізіологічні потреби задоволені, ми починаємо задовільняти наступні рівні піраміди: рівень безпеки, а далі – соціальний  рівень (потреба в дружбі, сім’ї, інтимності), ще вище знаходиться рівень поваги і самореалізації. Але ви не будете думати про самореалізацію, доки не задоволені попередні рівні. Ви не підете на курси англійської мови, якщо вашому життю загрожує небезпека.

Піраміда ненависті діє за аналогічним принципом: кожен попередній рівень уможливлює наступний.

Давайте розглянемо її уважно.

 

У підніжжі піраміди лежать наші упередження, вірування і стереотипи. Цей рівень так і називається: рівень упередженого ставлення. Як він виглядає на практиці? На практиці це виглядає як прийняття стереотипів (наприклад, всі білявки – тупі, всі діти з інтернатів – крадії), перенесення особливостей однієї людини на всю групу людей (наприклад, якщо ми читаємо, що представник певного етносу згвалтував жінку, то для нас усі представники цього етносу наче автоматично стають гвалтівниками), а також мовчазне прийняття жартів, що знеінюють або принижують. Наприклад, коли в компанії принизливо жартують про жінок (тобто вдаються до сексизму), ми це толеруємо.

Наступний рівень піраміди присвячено діям, базованим на упередженнях. Це висловлювання принизливих жартів, соціальна ізоляція, соціальне виключення, насмішки та обзивання. Як бачимо, це і є рівень, на якому здебільшого розгортається булінг у школі.
Як ці два рівні взаємопов’язані? Якщо я не слідую стереотипам, що “всі діти з інтернатів – крадії” або “всі переселенці – сепаратисти”, то мені не буде на чому базувати свої обзивання чи насмішки.
У нас у класі, а я перші два роки навчалася у сільській школі, була дівчинка з Кореї, яка дуже потерпала від цькування. Її називали не інакше, як “собакоїдка”, послуговуючись стереотипом, що “всі корейці їдять собак”. Коли у селі зникав собака, діти одразу знаходили дівчинку і били, вимагаючи повернути пса. Чи поводилися б так діти, аби не засвоїли від дорослих упередження щодо людей з інакшою зовнішністю, та стереотип “всі корейці – собакоїди”?

Інший приклад: вже в київській школі у нас був хлопчик з неблагополучної сім’ї. Тато-алкоголік, який бив сина і дружину, мама – вихователька у дитсадку, бідне та злиденне життя. З хлопця відверто знущалися, звинувачуючи у крадіжках. Перший, на кого думали, коли у класі щось зникало – був він.
Це була “крута” столична гімназія, де серед дітей (а отже, і серед дорослих) побутував стереотип, що “дитина з неблагополучної сім’ї – крадій”.

Наступний рівень піраміди ненависті – це рівень, на якому виникає дискримінація. Дискримінація – це коли ми починаємо обділяти чимось певну людину лише тому, що ця людина належить до тієї чи іншої групи, об’єднаної за певними ознаками. Наприклад, ми не беремо на роботу людину, бо він чи вона має вік понад 50 років, не беручи до уваги досвід чи кваліфікацію цієї людини. Людина належить до певної групи, у нашому випадку – вікової, а отже ми орієнтуємося лише на її чи його вік.

Кожен та кожна з нас стикалася з тією чи іншою формою дискримінації. Наприклад, коли я шукала роботу, маючи двох дітей-дошкільнят, моїх потенційних роботодавців зовсім не цікавило, зможу чи ні я організувати роботу попри дітей. Вони одразу мені відмовляли, дискримінуючи при прийомі на роботу.

Коли адміністрація школи вирішує не брати до школи дитину з особливими освітніми потребами чи інвалідністю, бо це призведе до “проблем” у класі, то це – дискримінація. Гадаю, багато хто з вас чув про випадки, коли батьки збиралися і виступали проти включення у клас дитини з особливими освітніми потребами, бо це буцімто знизить рівень навчання у школі – оце і є дискримінація. Чи об’єднувалися б так батьки або вчителі або адміністрація школи, аби серед них не побутував стереотип, що діти з особливими освітніми потребами – “тупі”, “не тягнуть”, або, що теж буває – “лякають НОРМАЛЬНИХ дітей”? Вслухайтеся в саме формулювання: є нормальні діти, а інші, значить НЕ НОРМАЛЬНІ? Або, як часто, не замислюючись, кажуть – діти з певними вадами. Наша мова уже є стереотипізуюча і формує нашу картину сприйняття світу.

Наступний рівень піраміди ненависті – це жорстокість, проти людей і проти власності. Це руйнування помешкань, напади, вбивства, підпали.

Наявність стереотипів щодо представників певних груп уже призвели до того, що в Україні вчиняються дії на цьому рівні. Йдеться про представників ромського етносу та ЛГБТ спільноти. Погроми ромських таборів і напади на ЛГБТ-активістів не могли б постати без опори на попередні рівні: стереотипи, упередження, дискримінацію.

До речі, повертаючись до опитування “Що українці знають і думають про права людини”, можемо сказати, що, згідно з даними цього опитування, наші співгромадяни не вважають, що представники ромської спільноти або сексуальних меншин мають право, даруйте за тавтологію, на права людини. Тобто це все дуже глибинно серед дорослого населення: всі рівні, але дехто рівніший.

Чи можемо ми очікувати від дітей нецькування тих, хто відрізняється, якщо самі не готові приймати інакшість?

Найвищий рівень, вінець піраміди – це геноцид. Це систематичне винищення певної групи людей лише за їхню приналежність до цієї групи.

Тому, як на мене, для того, аби успішно працювати із цькуванням в школі, треба в першу чергу працювати із власними стереотипами та упередженнями. Діти прислухаються до нас і переймають наше власне ставлення. Ми часто несвідомо транслюємо наші упередження, дозволяючи собі, наприклад, зневажливі висловлювання про жінок за кермом чи “понаїхавших сепаратюг”, чи навіть забираючи дитини з майданчика, куди приходять представники інших національностей, чи дозволяючи собі говорити щось про “чорномазих” або “китайозів”. Діти чують, діти переймають. І несуть в школу.

Настя Мельниченко.
Матеріали:
Predictors of Bullying and Victimization in Childhood and Adolescence: A Meta-analytic Investigation,” Clayton R. Cook, PhD, Louisiana State University; Kirk R. William, PhD, Nancy G. Guerra, EdD, Tia E. Kim, PhD, and Shelly Sadek, MA, University of California, Riverside; School Psychology Quarterly, Vol. 25, No.2.

Indicators of School Crime and Safety: 2016, The National Center for Education Statistics (NCES)

Що українці знають і думають про права людини: загальнонаціональне дослідження / [І. Бекешкіна, Т.Печончик, В.Яворський та ін.]; під заг. ред. Т. Печончик. – Київ, 2017. – 308 с.

Rose, C. A., & Espelage, D. L. (2012). Risk and protective factors associated with the bullying involvement of students with emotional and behavioral disorders. Behavioral Disorders, 37, 133–148.

*Anti-Defamation League and the Survivors of the Shoah Visual History Europe.

** The 2013 National School Climate Survey. The Experiences of Lesbian, Gay, Bisexual and Transgender Youth in Our Nation’s Schools, by Joseph G. Kosciw, Ph.D. Emily A. Greytak, Ph.D. Neal A. Palmer, Ph.D. Madelyn J. Boesen, M.A.

*** Socioeconomic Status and Bullying: A Meta-Analysis

Neil Tippett BSc, and Dieter Wolke PhD

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *