8 рішучих “ні”: чого потрібно уникати в ситуації булінгу

Цькування або булінг у школі – це дуже комплексна проблема, яка потребує негайного втручання. Намагаючись якомога скоріше виправити ситуацію, знаходячись під впливом власних емоцій чи просто не маючи необхідного досвіду, батьки та вчителі нерідко вдаються до дій, які не лише не покращують становище, але й можуть призвести до загострення конфлікту та небажаних наслідків.

Перелік таких контрапродуктивних дій склала група дослідників Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, яка вже багато років займається проблематикою булінгу. Розглянемо докладніше, чого не потрібно робити, аби не зашкодити та на чому натомість слід сконцентрувати свою увагу:

1. Батьки дитини, яка зазнає цькувань мають уникати з‘ясування відносин з батьками дитини-булера!

Чому? Тому що скоріше за все батьки дитини-агресора або почнуть захищати свою дитину і таким чином певною мірою схвалювати та підтримувати її у власній деструктивній поведінці, або ж покарають ії та своїм прикладом підтвердять, що агресивне поводження з іншими є нормою. Крім того це ще більше налаштує булера проти своєї „жертви“.  

2.  Батьки дитини, яка зазнає цькувань не мають обговорювати ситуацію з дитиною-булером!

Треба пам‘ятати, що основою або/та метою булінгу завжди є відчуття переваги булера перед тим, на кого спрямовується його агресія. Коли батьки заступаються перед булером за власну дитину, вони посилюють його відчуття переваги. Адже, на думку агресора, його опонент не здатний захистити себе самостійно. Коли ж батьки вдаються до погроз булеру, вони власною агресією лише підсилюють його агресію та надають йому ще один привід вважати таку поведінку нормальною та виправданою.

Одже батьки не мають вирішувати проблему цькування безпосередньо з булером чи його батьками. Дослідження показують, що інколи це може мати короткостроковий результат, але в подальшому це призведе до нової, вже більш агресивної хвилі цькувань. Тому з самого початку необхідно залучати до вирішення питання булінгу школу та інших спеціалістів, в залежності від ступеню складності ситуації.

3. Якщо це можливо, не беріть з собою дитину на обговорення булінгу із вчителями чи дирекцією школи!

Як показує практика, вчителі мають тенденцію до пошуку причин цькувань перш за все в поведінці чи особистості дитини, яка зазнає агресії. В свою чергу дитина, яка опинилась в такій ситуації теж намагається знайти причини в собі. Такі розмови на фоні складного емоційного стану дитини, яка потребує допомоги, навряд чи допоможуть вирішити проблему, проте можуть посилити відчуття власної провини чи невпевненості.

Ефективніше буде навчити дитину, що звертатися за допомогою до вчителя, якому вона довіряє (якщо такий є) одразу під час або після випадку цькування не означає ябедничати, а є правильною поведінкою в такій ситуації. Добре, коли дитину при цьому  може супроводжувати друг чи подруга. Навіть якщо вчитель не зможе одразу допомогти, він буде поінформований.

4. Вчителі не мають обговорювати конкретний випадок булінгу перед іншими учнями чи класом!

Перш за все це поставить у складне становище дитину, проти якої спрямований булінг. Адже розголошення перед великою аудиторією ситуації, в якій вона відчула себе приниженою, зазвичай викликає відчуття сорому і нерідко власної провини. Інших дітей це навчить замовчувати схожі події, аби не опинитися на місці осоромленого наступного разу. А булер, як правило, відчуває при цьому власну перевагу, адже стоїть у центрі уваги, навіть якщо й негативної.

Бажано обговорювати булінг у класі не в результаті конкретних подій, а в якості превентивного методу, спираючись на приклади, запозичені поза межами даного колективу.

5. Вчителі мають бути послідовними у протидії конкретному випадку цькування та не відходити від запланованих дій після покращення ситуації!

Всі дії, спрямовані на подалання булінгу в школі мають носити довгостроковий характер, а покращення не ставати приводом до іх скасування чи послаблення. Інакше булер зрозуміє, що наслідки його поведінки хоча й не дуже приємні, проте не змінюють нічого докорінно і з часом все залишиться позаду та повернеться до колишньої розстановки сил.

Булінг потребує „сприятливого“ середовища і завдяння школи та вчителів створити загальну нетерпимість до цього явища. Тобто необхідні такі нові правила відносин у колективі, які б діяли не лише у надзвичайних ситуаціях, а стали нормою повсякдення. Детальніше про це читайте у нашій статті про 10 принципів протидії булінгу.

6. Не можна пояснювати булінг факторами, пов‘язаними з особистістю дитини, яка зазнає цькувань!

Такі міркування не допомогають у вирішенні проблеми, натомість остаточно перекладають усю провину за булінг на його „жертву“, що може призвести до дуже тяжких наслідків для неї. Дослідження стверджують, що цькувань може зазнати будь-яка дитина, незалежно від того, чи вона знаходться в так званій групі ризику, чи ні. Нерідко булінг – це результат певного збігу обставин.

Тому дуже важливо при обговоренні теми булінгу та в процесі його подалання підкреслювати, що „жертвою“ може стати кожен!

7. Не варто розглядати булінг як проблему між конкретними особистостями!

Дуже часто дитина, яка зазнає булінгу чує в свою адресу поради стосовно того, як необхідно змінити власну поведінку, аби припинити цькування, чи увійти в певний колектив. Булерам люблять пояснювати, як треба навчитися ігнорувати об‘єкт власної агресії, щоб уникнути неприємностей. Така стратегія вирішення проблеми міцно закріплює за дітьми „ролі“ жертви та агресора і їм стає ще важче змінити власну перспективу сприйняття ситуації.

По-перше, необхідно навчитися відокремлювати особистість дитини від її дій, а по-друге усвідомити, що цькування не проблема окремих дітей, а проблема середовища. Тобто не треба робити із булера погану дитину, а із „жертви“ слабака. Необхідно допомогти дітям вийти із цих „ролей“ та створити умови, за яких агресивна поведінка буде неприйнятною за будь-яких обставин.

8. Змінювати клас чи школу в ситуації булінгу – малоефективна стратегія!

Такий підхід до вирішення проблеми можна розглядадти лише як останній з усіх можливих, коли всі інші спроби виявилися неефективними, а ситуація дуже складною чи такою, що загрожує життю чи здоров‘ю дитини. В усіх інших випадках переведення дитини в інший колектив, не вирішивши проблему у попередньому, підвищує вірогідність повторення сценарію. Дитина не здобула позитивного досвіду вирішення проблеми, проте вона здобула досвід втікання від неї. Нажаль це не додає впевненості в собі та посилює страхи щодо майбутніх відносин в новому колективі. Що стосується булера, то він в цьому випадку втрачає шанс на усвідомлення власної помилки, на вихід із ролі агресора. Натомість у нього формується хибне уявлення про свою впливовість, про те, що агресія є найдієвішим способом вирішення проблем та конфліктів, а його світогляд є єдино привильним та виправданим.

Найефективнішим способом врегулювання конфлікту є створення нової моделі відносин між усіми членами колективу. Проте це можливо тільки за умови активної та свідомої позиції щодо булінгу усіх членів даного колективу.

За матеріалами дослідницької групи  Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана

Авторка Вікторія Орлова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *