fbpx

ШКОЛА БЕЗ ЦЬКУВАНЬ

Булінг недопустити: робота на випередження

Булінг недопустити: робота на випередження

Авторка: Настя Мельниченко

Ми вже другий рік багато говоримо про наслідки булінгу. А ще про те, що є булінгом, а що ним не є.
Проте настав час детальніше зупинитися на тому, як саме працювати із булінгом.

Загалом, існує три принципи чи підходи до роботи з проблемою булінгу:

  1. Робота з жертвою
  2. Робота з булером
  3. Групова робота з соціальним контекстом

Нам цілком звичними і зрозумілими є перші два підходи. Коли в класі стається булінг, «очевидним» рішенням є покарати винних або забрати «не таку» дитину (жертву) з класу, щоб не мозолила очі. Однак, як показали дослідження, про які розповімо нижче, все ж найбільш ефективним є третій підхід: робота з соціальним контекстом.

Так, третій підхід є найскладнішим. У питаннях реагування, безперечно, доцільно використовувати перший і другий підхід, тоді як в питаннях превенції найбільш адекватним є третій підхід. Це підтверджують і програми, які показали себе впродовж тривалого часу. Саме робота з соціальним контекстом і оточенням дає найкращі результати у запобіганні булінгу.

Індивідуальний підхід при роботі з булінгом

Як було сказано вище, при індивідуальних підходах працюють з жертвами і агресорами. Що саме роблять?

За Фарінгтоном (Farrington, D. P. (1993). Understanding and Preventing Bullying), у роботі з булером застосовуються наступні стратегії: покарання агресора; несхвалення його дій оточуючими та однолітками; надання агресору зворотного зв’язку щоб показати, скільки поганого агресори вчиняють щодо жертв та якої шкоди завдають. Цей підхід має на меті пробудити у агресорів емпатію. Підхід включає також проведення спільних зустрічей з вирішення конфліктів між булерами та жертвами задля примирення; забезпечення нагоди проявитися булерам у позитивному ключі, коли потрібна і хороша поведінка яскраво підкреслюється і винагороджується.

Стратегії роботи з жертвами полягають у наступному: попередження потенційних жертв про можливу загрозу булінгу, навчання жертв не потрапляти у ситуації де вони можуть бути булені; навчання дітей повідомляти вчителям про випадки булінгу; прокачування соціальних компетентностей жертв, підвищення їхньої впевненості в собі та самопрезентації; запуск груп підтримки для жертв булінгу та навчальні семінари для батьків.

Зверніть увагу, що не застосовується метод ізоляції жертви булінгу. Забравши жертву, ви начебто вчините найпростіше і миттєво вирішите проблему. Але дуже скоро колектив знайде собі іншу жертву. Адже булінг – це хвороба колективу, і забравши подразник, ви не вилікуєте хворобу. Та й сама жертва не отримає позитивний досвід подолання ситуації.

Групова робота у ситуації булінгу

Підходи, які працюють із соціальним контекстом, можуть включати в себе впровадження ретельного нагляду над стосунками між дітьми у школах, а також застосування загальношкільного підходу. Ми можемо додати до цього ще створення безпечного шкільного середовища без упереджень та стереотипів.

Пропоную ретельніше зупинитися на тому, чому для превенції булінгу найкращим підходом є саме групова робота з соціальним контекстом.

Суспільне схвалення як підкріплення дій булера

Альберт Бандура, розробник соціально-когнітивної теорії особистості, виявив, що на формування особистості впливають фактори навколишнього середовища, здатність людини пізнавати і мислити, а також поведінка людини. Бандура звертав увагу на те, що людина веде себе згідно з певних типових патернів, які можна формувати як з власного досвіду так і з досвіду інших, навчаючись через спостереження. Він також виявив, що найкраще процес навчання йде при демонстрації певних прикладів поведінки людьми приблизно того ж віку, статі. Діти з певного віку (підліткового) починають копіювати ту поведінку однолітків, яка призводить до успіху.

Навчання певної поведінки і закріплення патернів відбувається у випадку, якщо за певну поведінку людина отримує підкріплення. Це може бути похвала, зауваження, може бути отримання уваги чи бажаного.

У питаннях булінгу цікаве непряме підкріплення. Це коли певна поведінка заохочується і винагороджується наче незримо і неявно. Наприклад, якщо школа вводить політику, яка заохочує дітей допомагати і підтримувати тих, кого булять, то, зрештою, типовою стає поведінка допомоги і підтримки.

Наразі у нас, на жаль, практикуються зовсім інші підходи. У дорослому світі поширеним патерном поведінки є «Та ти хоч знаєш, хто я??». Люди з вищим соціальним чи владним статусом дозволяють собі утверджуватися за допомогою демонстрації цього статусу. Часто розмова, де треба вирішити якесь питання, у дорослому світі починається розборками «хто є хто», коли комусь одразу вказують його «місце», демонструючи власні фінансові чи владні переваги (корочка помічника народного депутата, знайомство «в органах»).


І таких прикладів достатньо і в шкільному житті, у полі зору дітей. Батьки, які кричать, що «вони зараз розберуться» з вчителькою, що «один дзвінок – і вона тут не працює». Адміністрація школи, яка давить на батьків, демонструючи, що батьки ніхто, а адміністрація – сила…
Проаналізувавши таку поведінку, видається, що до булінгу та принижень вдаються досить «круті» люди.
Саме таку поведінку і засвоюють діти. Бо їм хочеться бути «крутими».


Натомість люди, які схильні до емпатії, до довіри, допомоги представляються у соціумі як слабаки. Слабаки, яких не гріх облапошити та надурити, з яких можна посміятися.


То чому нас тоді дивує булінг в школі? За Альбертом Бандурою, те, що відбувається у нас в школах, є цілком закономірним. Незриме схвалення «крутих» які практикують булінг дуже навіть підштовхує дітей до відповідної поведінки.        

Низка численних досліджень також довела, що існує кореляція між булінгом і оточенням, в якому виростає дитина. Оскільки, як було зазначено вище, один із каналів засвоєння поведінкових патернів є навчання через спостереження і наслідування, то до булінгу в школі більш схильні діти, які були свідками домашнього насильства, виростали у неблагополучних районах, або мали в оточенні людей, що поводилися агресивно, маючи за взірець переважно такий спосіб взаємодії.

У школах, де немає належного нагляду за дітьми, а словесне приниження, жорстокість та звинувачення жертви практикується вчителями для закріплення своєї владної позиції, вірогідність того, що те саме робитимуть діти, є високою, згідно дослідження С.Дж. Мінтона Prejudice and effective anti-bullying intervention: Evidence from the bullying of «minorities».

З цього ми робимо наступний висновок: школа має чітко спозиціонувати, що булінг є неприйнятним і визначити внутрішню систему винагород за поведінку, яка є протилежною до булінгу. А також відмовитися від практики принижень дітей з боку батьків і принижень учителів з боку батьків.

Групові ролі в булінгу

В українській традиції звикли ототожнювати сторони булінгу і ролі в булінгу. Таким чином, виходить, буцімто ролей тільки три: агресор, жертва та спостережники.

ABA (Британський антибулінговий альянс) розглядає ролі у булінгу ширше. Вони виділяють значно більше ролей:

  1. Мішень булінгу
  2. Заводила (той, хто здійснює булінг).
  3. Підсилювач (той, хто заохочує заводилу) — сміється, підбадьорює, але сам не бере участь.
  4. Посіпака — задіяний в булінгу, але не очолює та не ініціює його.
  5. Захисник
  6. Аутсайдер (дитина, яка ніяким чином не залучена у процес булінгу)


Підхід з «перевербовки» учнів до лав захисників у групових ролях чудово використовують у Британії, працюючи якраз з соціальним контекстом. Багато в чому антибулінгові дії спрямовані на те, щоб «перетягнути» спостерігачів у роль захисників.


Школа виступає однозначно як середовище, заточене на схвалення та героїзацію учнів, які переходять із незадіяних спостережників у розряд захисників.

Одна мама, донька якої навчається у британській школі, колись ділилася з Фейсбуком спостереженнями за тим, як її дитина буквально живе ідеєю знайти тих, хто потребує допомоги чи захисту від булінгу. Це схоже на загальношкільну гру, всезагальну ідею, яка охоплює всіх.


На думку АВА, стандартні антибулінгові заходи спрямовують увагу на жертву та агресора, тоді як баланс сил та групова динаміка при булінгу є значно складнішою, ніж простий поділ на «чорне» і «біле». Тому залучення до програми усіх ролей є успішнішим, ніж робота лише з двома ролями «жертва-агресор».

Групова ситуація з булінгом не є статичною. Учасники міняються ролями, наприклад, агресор в одній ситуації може стати жертвою або аутсайдером в іншій.

Згідно із дослідженням «Булінг як груповий процес», найпоширенішими ролями учасників були аутсайдер, підсилювач та захисник.

Розподіл ролей учасників залежав від статі. Серед дівчат було більше захисників (30,1% дівчат до 4,5% хлопців), а також аутсайдерів (40,2% дівчат і 7,3% хлопчики), в той час як серед хлопців була популярною роль підсилювача (37,3% хлопчиків, 1,7% дівчат) та посіпаки булера (12,2% хлопців і лише 1,4% дівчат). Булерів теж було більше серед хлопців (10,5%), ніж серед дівчат (5,9%). Відсоток жертв був приблизно однаковим як для хлопців так і для дівчат.

 Таким чином, заохочуючи дітей мігрувати з ролі спостережника чи аутсайдера у роль захисника, нам вдасться зупиняти ситуації булінгу ще в зародку силою самих дітей.

Хвалити, а не карати

Чому ми підходимо з такого нетипового боку, коли могли б просто карати за булінг? Бо, на нашу думку, покарання не дає альтернативи і може призвести до такого виду булінгу, як соціальна ізоляція та уникання.

Так, учні не вступатимуть у пряме протистояння з жертвою, однак ніякої позитивної активної взаємодії з жертвою теж не матимуть.

Однак, повсюдне заохочення товариськості та спільної позитивної діяльності учнів призведе до створення доброзичливої атмосфери в школі.

Важливо, аби заохочення до конструктивної поведінки практикували регулярно і на всіх рівнях. Це може бути приділення уваги і похвала за гарну взаємодію, заохочення підтримки слабших чи тих, кого до того цькували. Це може бути практика «святкування різноманітності», коли прояви індивідуальності дитини вітаються, а не засуджуються.

На одному з тренінгів з протидії булінгу слухачка сказала: «Але ж він сам винуватий, що його цькують! От чого він прийшов у школу в червоних штанах, провокуючи інших дітей?». Безперечно, транслюючи такі погляди вербально або невербально, учителька підкріплює осуд і агресію до хлопчика який чимось відрізняється. Звісно, вчителька сама цього не бажала і робить це несвідомо. Адже діти, які засуджують хлопчика у червоних штанях за інакшість, отримують від вчительки схвалення своїх дій, нехай і завуальоване.

Аналізуючи оточення, у якому проявляється небажана поведінка дітей (булінг чи агресія), ми бачимо типові умови для її формування: діти схильні до булінгу і агресивної поведінки, якщо у навколишньому середовища або сім’ї притримуються поглядів, що допускають цькування або осуд інакшості.

Гарна новина в тому, що такі властивості людської психіки можна обернути на добро. Наприклад, якщо діти виростають в оточенні, яке гостро засуджує булінг, то вони менш схильні до цькувань ніж ті, хто вважає цькування прийнятним (Susan M. Swearer Cixin Wang Brandi Berry Zachary R. Myers, Reducing Bullying: Application of Social Cognitive Theory, Theory Into Practice, 2014).

Альберт Бандура також стверджує, що діти скоріше наслідуватимуть поведінку, яка винагороджується, ніж яка карається. «Імовірність певних дій збільшується, якщо передбачається винагороджений результат, і знижується, якщо передбачається покарання».  

Отже, висновок з цього усього можна зробити такий: підтримка бажаної поведінки і створення безпечного, недискримінуючого простору спрацює у подоланні булінгу краще за покарання булерів, безкінечні лекції про булінг та забирання жертви з класу. Доки ми самі не станемо прикладом та натхненням для своїх дітей, то нічого, геть нічого не зміниться.