fbpx

ШКОЛА БЕЗ ЦЬКУВАНЬ

«Давати увагу і підтримку тим, хто цього потребує»: як уникнути булінгу стосовно дітей з особливими освітніми потребами

«Давати увагу і підтримку тим, хто цього потребує»: як уникнути булінгу стосовно дітей з особливими освітніми потребами

Авторка: Ольга Беца

Про булінг в Україні заговорили відносно нещодавно, однак наразі вже відомо, що 24% школярів та школярок зараховують себе до числа тих, які постраждали від булінгу, а 40% жертв ні з ким не діляться своєю проблемою. Також, згідно з даними ЮНІСЕФ від лютого 2017 року, 44% школярів-спостерігачів ігнорували булінг.

Булінг, а простими словами – агресивна поведінка дітей, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною або групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили, існує у багатьох школах, однак гостро це питання може постати у так званих «інклюзивних» школах, в яких деякі учні у класі мають особливі освітні потреби.

Йдеться про колективи у яких разом з усіма можуть навчатися кілька дітей з інвалідністю.

«Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей»

Оскільки інакшість та відмінність від більшості нерідко може слугувати причиною дискримінації, ми спробували розібратися в тому, як будувати екологічну комунікацію у таких класах та запобігти булінгу чи ігноруванню дітей з особливими освітніми потребами у колективі

Психологиня Наталія Братасюк переконана, що булінг у звичайних та інклюзивних класах нічим не відрізняється, і може бути однаково болісним для будь-якої дитини. Вона зазначає, що випадки шкільного цькування може пригадати кожен, хто навчався в класі чи групі, тому, на її думку, наразі потрібно намагатися змінити ставлення до булінгу як виду насилля, потрібно ставитися до цього серйозніше та вкладати в голови дітей нормативні, моральні правила щодо неприпустимості подібного.

«Дуже часто діти не усвідомлюють, що чинять. А коли їм кажеш, що штовхати, обзивати, битись – це булінг і за це буде вам покарання, вони можуть стримуватися. Булінг є там, де немає адекватної реакції людей поряд, закону. Щодо дітей з особливими освітніми потребами. Вони в цьому сенсі нічим не відрізняються від інших. Дії ті самі – таке ж насилля, реакції сторін – ті самі. А от наслідки для усіх учасників можуть виявитися гіршими. Про це також слід говорити з дітьми. Як індивідуально, так на виховних годинах», – зазначає Наталія Братасюк.  

Що залежить від вчителя

На думку іншої психологині – Наталки Касим, діти з особливими освітніми потребами потрапляють у групу ризику, оскільки вони можуть мати менше впевненості щоб захистити себе. Однак вона наголошує, що слід розуміти, що це не тотожні явища, адже так само піддаватися булінгу можуть інші діти за будь-якою ознакою.

«Тут уже від вчительки залежить, чи може вона вибудувати неієрархічну модель спілкування, чи вміє пояснити про різність і чи здатна чесно визнавати, коли проблема існує. Дуже гарною практикою запобігання булінгу є спілкування з дітьми про різність всіх, адже в кожної людини є щось унікальне, але попри це є і щось спільне. І робота над тим, щоб в колективі будувалися здорові стосунки зі взаємопідтримкою. Це мала би бути робота класного керівника: так вибудовувати стосунки, щоб давати увагу і підтримку тим, хто цього потребує, використовувати лідерські якості дітей так, щоб вони не мали потреби у самоствердженні за рахунок інших», – каже психологиня.

Пані Наталка наголошує, що вчитель чи вчителька у класах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами мали б окреслити для учнів якісь очевидні речі, відповісти на питання дітей, але краще, не виділяти особливо дитину з ООП, а допомагати всім дітям налагодити теплі стосунки, де не буде місця агресивній поведінці чи виключенню когось із колективу.

«Якщо дорослі, які не є вчителями, помічають випадок цькування, перш за все варто говорити зі вчителем і називати речі своїми іменами – насильство, ігнорування і мобінг. Батьки всіх дітей мають бути зацікавлені в тому, щоб цей процес припинився – адже страждає не тільки одна дитина, від булінгу страждає весь колектив: зростає напруга і тривожність, діти отримують досвід, коли спостерігають несправедливість і безпорадні у таких випадках. Це потім виливається в те, що вони виростають в дорослих, які не відчувають себе здатними керувати своїм життям. Вчителі мали би бути так само зацікавлені в припиненні цькування – тому що в ситуації, коли у колективі є постійне насильство – неможливо вчитися і засвоювати знання якісно. І це не тому, що з дітьми щось не так – це тому, що діти це сприймають як стресову ситуацію, а в хронічному стресі здатність засвоювати інформацію значно погіршується. У цьому контексті лише колективна робота педагогів, психолога і батьків може допомогти», – додає Наталка Касим.

Обидві психологині погоджуються, що від булінгу врятує лише розуміння того, що такі дії є неприпустимими. Вони наголошують, що з дітьми варто все ретельно проговорювати.

«Діти мають знати, що таке обмеження. Треба показати, розповісти, поміркувати про обмеження кожного з них, про обмеження їхніх рідних. Тоді вони зрозуміють силу тих учнів, які попри свої фізичні обмеження мають бажання і сили робити те, що й інші діти», – додає Наталія Братасюк.

Дізналася, що в класі буде дитина з інвалідністю і забрала і перевела свою в інший

Мама дитини з особливими освітніми потребами Вікторія Гратілло розповідає, що з булінгом її донька Софія у школі не стикалася, але для цього в класі перша вчителька проводила з дітьми виховні години, вмикала фільми про дітей з особливими освітніми потребами тощо. Натомість одна мама, як дізналася, що в класі буде навчатися дитина з інвалідністю, перевела свого сина в інший клас. Вікторія каже, що не тримає на неї зла, але спершу було образливо, адже жінка навіть не поцікавилися, що це за дитина, які в неї проблеми, а просто пішла.

Учні ж до Софії ставляться привітно. Вона розповідає, що має друзів з якими бавиться на перервах та працює у парі на уроках, показує свої іграшки та вироби, які виготовила на практичних заняттях. Помітно, що зі вчителькою у дівчинки доволі теплі стосунки. Софії у школі подобається, і це тішить її маму, адже вибір навчання саме у загальноосвітній школі був свідомий, для того, аби дівчинка могла соціалізуватися, знайти друзів. Вікторія каже, що привітна комунікація між дітьми – заслуга першої вчительки.

«Наша перша вчителька була відверта і казала, що до того, як взяти «інклюзичний» клас, мала лише базові уявлення про те, як працювати із дітьми, які мають особливі освітні потреби. Ми разом з нею вчилися і з’ясовували, як краще працювати у таких колективах, як будувати комунікацію, – розповідає мама Софії Вікторія Гратілло. – Вчителька показувала дітям на виховній годині різні мультфільми про дітей з особливими потребами. Деякі діти сиділи і плакали. Просили вимкнути, бо не могли це дивитися. Мабуть через те, що ми разом з першого класу, діти до Софії дуже звикли. Іноді таке буває, що під час групового заняття вони всі до купи збираються, Соня з візка встає, і вони забувають, що з нею треба бути обережними. Вони сприймають її на рівних, вона для них своя. Діти спочатку не розуміли, як з нею поводитися, що вона може, а що ні, але з часом всі призвичаїлися».

Не звертати увагу

Вікторія додає, що у класі є й такі діти, які просто не звертають на Софію увагу. Вони їй не шкодять, не чіпляють, а просто ігнорують. «Софію ніколи не обзивають, ніколи не кричать, що, наприклад – «ти інвалід», ніколи такого не було. Я знаю точно, що батьки вдома говорять зі своїми дітьми, пояснюють їм, що ображати іншого через те, що у нього якісь відмінності – не можна. Мені здається, що нам дуже поталанило з батьками учнів», – додає Вікторія.

Психологиня Наталка Касим каже, що ігнорування – теж один із різновидів булінгу, і в таких випадках також потрібно проговорювати ситуацію з усіма учасниками конфлікту. На думку психологині, на ігнорування також потрібно звертати увагу вчителям та батькам дітей.

Вчителька Наталія Яворська, яка працює в «інклюзивному» класі каже, що якщо конфліктні ситуації виникають – їх потрібно вирішувати одразу, залучати шкільного психолога, аби проблема не загострювалася та не поширювалася. Однак вона наголошує, що за її період роботи із класом, в якому навчається Софія (прим. авт. – близько чотирьох місяців), суттєвих конфліктів не виникало.