fbpx

ШКОЛА БЕЗ ЦЬКУВАНЬ

Дискримінація і булінг: змія яка кусає сама себе за хвіст

Дискримінація і булінг: змія яка кусає сама себе за хвіст

Коли я навчалася у 1 класі, у нас була дівчинка: Вероніка Кім. Це була невеличка сільська школа, село на Полтавщині. Не знаю, звідки сім’я Кім взялася у тому селі, але село до такого було не готове. Ні діти, ні дорослі. Якщо серед дорослих просто ширилися пересуди поза очі, то діти заходилися дівчинку агресивно цькувати. На неї буквально «вішали всіх собак»: якщо у когось в селі пропадав якийсь Сірко, то діти збиралися бити Вероніку за те, що це вони з татом ту собаку з’їли.
Жахлива ситуація. Але звідки діти у невеличкому селі на Полтавщині в часи без інтернету і хіба з радіо «Промінь» та «Культура» взяли ідею про те, що корейці їдять собак?
Сьогодні ми поговоримо про одну з передумов булінгу, не єдину, але дуже важливу: упереджене ставлення до проявів інакшості та звідки воно береться.
Історія з Веронікою Кім є типовою ілюстрацією того, як панівна більшість може сприймати «не таких», «чужинців», і що з цього, зрештою, виходить.


Професор біології Роберт Сапольськи стверджує, що неприйняття інакшості у нас буквально в «в крові». Він розповідає про дію гормону окситоцину, який не лише допомагає розвиткові прив’язаності до людей, кого ми ідентифікуємо, як «своїх», але й сприяє ворожості до тих, кого ми зчитуємо як «чужих». На щастя, це можна змінити дуже просто.
Давайте поговоримо детальніше про ставлення дітей та дорослих до проявів інакшості.

Інакшість як привід для цькування

При булінгу завжди є якась першопричина, а точніше привід, спираючись на який агресори запускають ланцюжок цькування. Такі приводи можуть бути дуже різними, від чогось помітного і до дрібнички, яка підкреслює приналежність жертви до «іншої групи». Наприклад, «вона чоловікоподібна» (а ми всі жіночні), «у неї великий ніс» (а у нас маленькі носи), «у нього окуляри» (а ми без), «він темношкірий» (ми світлошкірі), «вона кореянка» (а ми українці). Цькування на підставі інакшості зазвичай базується на неприйнятті чужорідного, не такого, відмінного від тієї групи, до якої ми приналежимо.

 У своїй лекції про моральну огиду Роберт Сапольськи говорить, що ділянка мозку, яка відповідає за відчуття моральної неприйнятності – це, насправді, та ділянка мозку, яка розвинулася щоб сигналізувати про те, що, наприклад, їжа, яку ми їмо, зіпсована, або може бути небезпечною, отруйною для нас. Поняття морально неприйнятного з’явилося у людини відносно нещодавно, із розвитком абстрактного мислення близько 50 тисяч років тому. Зрозуміло, що за цей час розвинути якусь нову ділянку мозку людина не встигла, адже термін у 50 тисяч років для еволюції є буквально миттю. Тож відбулося накладання: ділянка мозку одна, а функції, за які вона відповідає – дві. Тому ми подібно кривимося, коли чуємо про морально огидний вчинок і коли куштуємо прострочене молоко. Нам бридко від тих, кого ми морально засуджуємо (наприклад, якщо ми гомофоби, то нам бридкі геї) так само як бридко куштувати щось гниле чи зіпсоване. Це кумедні подібності, якби не одне але. Ми  починаємо плутатися, і зчитуємо реакцію на щось для нас незнайоме і незвичне (тобто потенційно небезпечне) як моральну огиду і неприйняття.
По суті, ми реагуємо навіть на безпечне «чуже» як на «неприйнятне». А це, погодьтеся, різні речі.
Саме на таких упередженнях і базується часто булінг. І сьогодні ми поговоримо, чому так.

Упередження і стереотипи як підґрунтя до булінгу

Мінтон у своїй праці «Упередження та ефективна анибулінгова інтервенція: докази булінгу меншин» пише:
«З останніх досліджень щодо конкретних форм булінгу над меншинами (ЛГБТ+ молодь, етнічні меншини, люди з інвалідністю або особливими освітніми потребами та члени альтернативних субкультур), виявилося, що стереотипи та упередження як мінімум впливають на конкретні зразки поведінки при булінгу. (…)

Отже, прямі втручання і робота з агресією можуть бути переорієнтовані таким чином, аби спрямовуватися на упередження як основний чинник [булінгу]» [Minton (2014), c. 108].

Згідно даних UNDP Україна за 2018 рік, взятих з дослідження «Що українці знають і думають про права людини», найбільше в Україні дискримінують за такими ознаками:

  1. Вік
  2. Інвалідність
  3. Сексуальна орієнтація
  4. Стан здоров’я
  5. Стать
     тощо.


Топ ознак, за якими дискримінують у школі (дані дослідження, проведеного тією ж організацією у 2016 році):

1. Діти з «особливою» поведінкою (неконтактні, нервові, гіперактивні тощо)

2. Діти з бідних сімей

3. Фізично слабкі діти, що не можуть себе захистити

4. Діти, що мають конфлікт з лідерами класу

5. Діти з недостатнім розумовим розвитком

6. Діти певних національностей

Нерепрезентативне дослідження ГО «Студена», проведене у 2018 році, вивело такий топ ознак, за якими цькують в школі:

1. Специфічна поведінка чи зовнішність

2. Соціальний стан

3. (Не)успішність у навчанні

4. Національність

Таким чином, топ-ознак, за якими цькують у школі, більш-менш відповідає тим ознакам, за якими у школі дискримінують. І за якими дискримінують у суспільстві. Виходячи з цих даних, можна зробити висновок про прямий зв’язок між дискримінацією і булінгом.

Як показали дослідження Потеата (When Biased Language Use is Associated With Bullying and Dominance Behavior: The Moderating Effect of Prejudice), є зв’язок між вживанням мови, сповненої упереджень та булінгом. Тобто так: ті діти, які частіше булять, частіше і вживають мову, сповнену упереджень.

Також цю саму мову вони й використовують під час цькувань.

У цьому ж дослідженні було з’ясовано, що у школах, де не було прийнято політик щодо захисту сексуальних меншин, дискримінуючу мову, пов’язану з ЛГБТ+, частіше вживали як інструмент цькування.

Як формуються упередження


Отже справді, упередження є пов’язаними з булінгом. Але давайте ж з’ясуємо, на якому етапі у дітей з’являються ці самі упередження?
Дослідження виявили, що діти вже в 5 років демонструють упередження щодо раси.
Загалом, формування упереджень у дітей відбувається у 4 етапи:

  1. Невизначена фаза, коли сигнали упереджень не є вираженими.
  2. Фаза усвідомлення групової приналежності. Сигнали стають вираженими, діти перебирають від дорослих розуміння своєї приналежності до певної групи («свій-чужий»).
  3. Фаза групових преференцій. Діти починають купкуватися поміж собою за принципом приналежності до групи.
  4. Загроза фази групових упереджень. Коли дитина розуміє, що її приналежність до групи є визначеною назавжди, що групова приналежність не змінюється з віком. Перейняття упереджень про «чужих» від соціального оточення дитини.

Тобто так, виділяти «чужих» дитина вчиться від оточення, а вже почуття огиди вселяє їй «відповідальна» за це ділянка мозку. Та хороша новина в тому, що перемкнутися між «своїми» і «чужими» досить просто. Наприклад, якщо дорослі акцентуватимуть увагу не на відмінностях між основною групою та «не такими», а на подібностях. Наприклад: «Дивіться, ми всі любимо грати у Майнкрафт!».
До слова, є гарне кіно на цю тему, яке підійде для дітей: «Чужа молитва».

З наведеного вище можна зробити висновок, що для боротьби з цькуванням велику роль відіграє боротьба загалом із дискримінацією в школі.

Дискримінація є наслідком упереджень та стереотипів, які існують у суспільстві. «Anti-Defamation League and the Survivors of the Shoah Visual History Europe» напрацювали так звану «піраміду ненависті». Вона показує, що саме упередження та дискримінація лежать в основі піраміди, яка проходить через непрямий і прямий булінг і закінчується найжорстокішим проявом у піраміді ненависті: геноцидом.


Підходи до боротьби з дискримінацією

Для боротьби з дискримінацією, зокрема в освітньому процесі, використовують 3 основних методи:

  1. Сліпий метод. Це коли усі процедури побудовані так, що, приймаючи рішення, особа не бачить щодо кого вона приймає рішення. Недоліком цього методу є те, що традиційно стигматизовані групи в принципі не можуть досягнути певних якостей, які дозволять їм бути конкурентно спроможними, тому вони програють навіть в сліпому методі.
    До прикладу, дитина з бідних соціальних прошарків чи/та неблагополучних сімей у плані загального розвитку буде поступатися дитині із благополучної сім’ї, яка мала доступ до позашкільного навчання, репетиторів, якісної літератури. Тому загальний рівень її підготовки буде нижчим, а отже вона програє при відборі наприклад у елітну школу з високими вимогами до рівня освітньої підготовки.
  2. «Позитивна дискримінація». Цей термін нині замінено на «позитивні дії» щодо певної категорії населення. Це коли зумисне надається перевага раніше дискримінованій групі населення. Таким прикладом для України є застосування квот у виборах.
  3. Усвідомлена протидія. Момент, коли людина свідома стереотипів, які вона сповідує, відслідковує їх і не допускає до практикування.


Зважаючи на загальну ситуацію у школах, важливо акцентувати увагу саме на усвідомленій протидії дискримінації, оскільки наразі школи інституційно на рівні процедур не готові до використання перших двох методів.

Власне, Британський антибулінговий альянс рекомендує саме цей підхід у протидії булінгу, спираючись на те, що мова упереджень є основою подальшого дискримінаційного ставлення. Тому так: саме свідоме уникнення дискримінуючої мови та дій може допомогти загалом із ситуацією цькування у школі.

Діти наслідують ту поведінку, яка отримує підкріплення та схвалення ззовні. Якщо дорослі дають підкріплення позитивній та безпечній комунікації, виступають рольовими моделями для наслідування поведінки, то саме таку поведінку і обиратимуть діти..  

Якщо дорослі не дозволяють собі дискримінуючих висловлювань, стереотипів та упереджень, принижень і зверхності, карального підходу до небажаної для них поведінки, то це, в свою чергу, впливає на весь клімат в шкільному середовищі.