fbpx

ШКОЛА БЕЗ ЦЬКУВАНЬ

У місті чи в селі: де булять більше і що з цим робити

У місті чи в селі: де булять більше і що з цим робити

Авторка: Ольга Беца

За останні кілька років в Україні почали говорити про булінг – шкільне цькування. Однак розуміємо: явище булінгу, яке побутує чи не в кожній школі – не нове. Причин для цькування можна знайти безліч, а інколи дитину можуть булити й просто так.

Згідно зі статистичними даними за 2018 рік, 65,8% шкіл в Україні розташовані у сільськіій місцевості, у міській – 34,2%. Яка ситуація з булінгом у сільських школах в Україні? Уявімо не надто велике й не надто мале село в Україні. У ньому є школа – на кілька сотень дітей (і це вже не мало для невеликих населених пунктів). Діти в сільській школі навчаються різні: у когось є худоба, у когось пиячать батьки, а в когось – найбагатша хата на все село. І, за законами сільського жанру, все село про це знає, і чутки у таких локаціях розносяться дуже швидко. Знову ж, у сільських школах колектив самих класів невеликий, а зв’язки тісніші, оскільки населення невелике і люди добре знаються між собою. Як це працює? Чи сприяє така тісна й обмежена комунікація поширенню булінгу? Що є основними причинами булінгу у сільських школах та як йому протидіяти? Чи поінформовані працівники сільських українських шкіл про те, як діяти у випадках, коли дитину у колективі цькують? Ми намагалися розібратися.

Упереджене ставлення до «вчительських дітей»

Віра закінчила сільську школу на Закарпатті у 2017 році. Дівчина розповідає, що у період навчання вона частково зазнавала булінгу, однак зазначає, що в період її навчання тема булінгу і шляхів його запобігання відкрито не обговорювалася. Тобто коли ставався конфлікт, про який дізнавалися вчителі чи адміністрація школи, то вони або не реагували, або “заради галочки” казали, як можна і як не варто робити, але реального вирішення проблеми не було.

«Існувала також шкільна психологиня, але до неї ніхто не наважувався звертатися через її професійну неадекватність. На мою думку, вона не вміла адекватно спілкуватись і вести діалог. Тим більше з дітьми. Завжди була нервовою. Усі її завжди боялись і напружувалися, коли вона проходила повз. Тому всі проблемні ситуації у шкільному колективі намагались вирішувати самостійно, – каже Віра. – Традиційно у школах недолюблюють “вчительських дітей”. Думаю, це і була основна причина булінгу у мій бік в період шкільного навчання. Також частково впливали особливості характеру, можливо, зовнішній вигляд. Але це вже особисті деталі».

Віра також додає, що у сільській школі ймовірність булінгу може бути вищою, ніж у місті через невелику кількість жителів і тісні зв’язки, коли кожен кожного добре знає, а стосунки формуються не тільки через призму “однокласник/однокласниця. «Коли я навчалася у школі, часто причинами булінгу і щодо мене, і серед інших однокласників ставали ситуації, що відбулися поза межами школи. Наприклад, у 10 класі мій однокласник зазнав травм внаслідок бійки з 11-класником – вирішували конфлікт щодо дівчини, що тягнувся десь 2 роки. Тоді навіть під час бійки зачепили вчительку, яка спробувала їх заспокоїти. Якогось відкритого вирішення ця ситуація не мала. Обговорили десь коридорах  і забули. Випадаків загальносільського цькування я не пам’ятаю. Такого принаймні у мене в селі, на щастя, не було. Розносилися чутки, одна група однодумців, скажімо так, могла не спілкуватись з іншою через якісь недомовки чи образи. Але чогось більш масштабного і провокативного не було за час мого навчання», – додає Віра.

Натомість Олександр Квак, який закінчив сільську школу ще у 2001 році каже, що булінгу не зазнавав і переконаний, що у сільських школах, де колектив часто менший, ніж у міських, а зв’язки тісніші, оскільки населення сіл невелике і люди знаються між собою, випадків булінгу може бути якраз менше.

Якщо хтось із батьків пив – у школі ставилися упереджено

Ще один герой, з яким ми поспілкувалися також навчався у сільській школі – Станіслав Негря. Хлопець розповідає, що під час навчання відчував булінг на собі, частіше всього від однокласників, особливо хлопців. Цькування проти нього проявлялися різними способами, частіше за все це була певна ізоляція із «міні колективу» або використання насмішок, образливих слів. «Мені здається, що мало хто з вчителів цікавилися такими питаннями, але були й ті, які намагалися принаймні хоч трохи протидіяти цим цькуванням. Також були однокласники, які намагалися підтримати мене словами, наприклад –  «не зважай на них, вони придурки». Ця підтримка була для мене важливою. Вчителі про це не знали або ж не надто надавали цьому значення. Хоча класна керівниця була й психологинею і час від часу були якість спроби провести «виховну годину», – розповідає Стас. – Не знаю, що саме було причиною булінгу, але якщо думаю «хто» і «чому» піддавалися цькуванню, булінг, то згадую, що це майже завжди були тихі і спокійні діти котрі дозволяли собі думати чи виглядати трохи інакше. А тими, хто булив частіше за все були перенасичені гормонами підлітки, котрим «море по коліно».

Стас також гадає, що в сільських школах є імовірність сильнішого булінгу, адже колектив менший та всі одне одного знають. «До прикладу, якщо хтось дізнався подробиці із життя твоєї сім’ї (якщо хтось із батьків пив, проблеми з фінансовим становищем, і т.д.), то в школі до них ставилися не так, інколи упереджено, і при сварці могли про це згадати. Якщо щось траплялося в тебе за межами школи і без участі твоїх однакласників, то була велика ймовірність того, що завтра в школі про це говоритимуть. В мене особисто була ситуація коли те що було в моєму житті і абсолютно не стосувалося школи, але це дійшло до однокласників і були спроби цькування», – додає хлопець.

Якихось досліджень, які б аналізували поширення булінгу у сільских чи міських школах немає, тому невідомо в яких саме навчальних закладах це явище поширене більше. Однак ми знаємо, що 24% школярів та школярок зараховують себе до числа тих, які постраждали від булінгу, а 40% жертв ні з ким не діляться своєю проблемою. Також, згідно з даними ЮНІСЕФ від лютого 2017 року, 44% школярів-спостерігачів ігнорували булінг. Вчителі та психологи, які працюють у сільських школах, визнають, що випадки булінгу у колективах трапляються, однак певні, що це пов’язано не з розміром самої школи. Також вони наголошують, що тісна комунікація, яка часто є в селах через малу кількість населення, може як і збільшити кількість випадків цькування, так і зменшити.

Через булінг – перевели в іншу школу

«Я думаю, що булінг зараз поширений майже у всіх школах, зокрема і в сільських. Це аж ніяк не нове явище в школі, що дуже прикро, проте дістало нову назву “булінг”. У нашій школі навчається 885 учнів. Навчаються й учні ромської національності. Зв’язки тісніші, оскільки це сільська школа, але не можу сказати, що це є приводом до поширення булінгу. По своїй природі, булінг – це перш за все прояв агресії, а оскільки діти тісно спілкуються один з одним не лише в школі, а й поза нею, то це тільки зміцнює дитячий класний колектив. Проте, на жаль, не можна виключити булінг у такому колективі повністю, оскільки учні всі різні, з різних сімей, тощо, – зазначає вчителька однієї із сільських шкіл на Закарпатті Уляна. – Найчастіше булінг починається через занижену самооцінку, коли дитина сама себе недооцінює, або ж, навпаки, зверхньо ставиться до інших, вважає себе “вище” всіх; домашню атмосферу, коли батьки вдома принижують та ображають дитину, або ж дитина отримує занадто багато уваги і робить з цього висновок, що всі інші “не такі”, та через атмосферу в класі. З цього виходить, що є ті, які булять, і ті, кого булять».

Пані Уляна також додає, що причиною конфлікту у класі може бути і те, що трапилося за межами школи. «В мене навіть був схожий випадок, коли батьки були незадоволені поведінкою одного з учнів класу. Вони обговорювали це між собою за межами школи та вдома, писали у групу, яку створили у Viber, діти це все слухали і потім в класі цькували цю дитину. Хлопчик цей жив з бабусею деякий час, а його мама з чоловіком в іншому селі. Вирішилося це тим, що мама забрала хлопчика жити до себе в село і, звичайно, перевела його в іншу школу. Щоб запобігти цьому, вчителю необхідно ретельно відслідковувати ситуацію в класі. Дуже важливо вчасно відреагувати, тому що булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті», – каже вчителька.

У сільській школі – менше пафосу та зверхності

Психологиня з якою нам вдалося поспілкуватися, мала змогу попрацювати як в сільській школі, так і в міській. Вона вважає, що як і в будь-якій школі в місті, в селі діти можуть «травити» свого однокласника або однокласницю. Однак порівнюючи досвід роботи у сільському й міському колективах Наталія Боднар стверджує, що в селах діти добріші та приязніші. «Тут менше пафосу та зверхності. Хоча, як і всюди, трапляється, що діти знаходять собі так звану «жертву» та знущаються з неї. І тоді в хід можуть йти не лише особисті образи, але і давні непорозуміння батьків або родичів, які виросли у цьому ж селі. Нерідко діти проектують образи своїх батьків на ставлення до однокласників – їхніх дітей. І тоді це вже геть інша історія, яка повинна вирішуватись зовсім по-іншому, – каже шкільна психологиня Наталія Боднар. – Як і у всіх школах, в селах найчастіше булити можуть через зовнішність, бажання бути не таким як інші, успіхи у навчанні або ж безграмотність, расову приналежність, часом – матеріальне та соціальне становище родини, місце роботи батьків. Проте, в селах до цього ще додається наявність худоби вдома та інші побутові речі».
Наталія додає, що часто діти не усвідомлюють, що одним словом або ж прізвиськом можуть зруйнувати комусь життя.

За що булять

Повторимося: причини булінгу – дуже різноманітні, і можуть з’ялятися у всіх школах – і вседі, і в місті. На думку психологині Марти Приріз, будь-яка ситуація може стати причиною, аби булити дитину, адже булінг виникає на основі негативного виокремлення дитини або кількох дітей в класі. «Це можуть бути насмішки, побої або кіберпереслідування. Так чи інакше – це форма негативного виокремлення когось із класу. Причини дуже різноманітні. Наприклад, соціальні, коли дитина чимось відрізняється від інших, вона може бути більш помітно вдягненою або не мати якихось гаджетів. Також можуть бути й причини інтелектуальної інакшості. Наприклад, діти з затримкою розвитку часто стають жертвами булінгу, або діти з аутизмом, діти з фізичними вадами. Крім цього, причиною цькування можуть бути будь-які інші відмінності дитини, за якими однокласники чи діти з цієї школи вирішують її булити. Іноді у цих справах причини немає, але чомусь дитина стає жертвою булінгу, – розповідає психологиня Марта Приріз. – Передувати булінгу може нерозуміння його наслідків та брак емпатії. Коли ми не можемо поставити себе на місце тієї дитини, яку ми булимо, ми продовжуємо робити це далі. Тобто брак емпатії, брак розуміння негативних наслідків та проблеми в сім’ї якраз можуть бути причиною того, чому діти можуть знущатися з інших. Діти, які виходять із сімей у яких конфлікти – це норма, де знецінення і приниження – норма, вони можуть далі нести цю модель комунікації у клас і бути тими, хто булить інших дітей».

Також психологиня пояснює, що причиною конфлікту у класі може бути будь-що. «Я би не вдавалася в якусь генералізацію, адже як показує досвід, можуть бути настільки різні причини, що складно щось виокремити. Але варто зауважити одне: зараз школярі живуть в такий час, коли мережа соціальних контактів наживо і в інтернеті має дуже велике значення. Інформацію приховати дуже складно, адже вона поширюється миттєво в інтернеті, у їхніх спільних чатах тощо. Тому причиною для булінгу може бути не лише те, що відбувається безпосередньо в школі, але й будь-яка річ, яка не стосується шкільного життя, але так чи інакше про неї дізналися однокласники».

Що робити, аби у школах булили менше

Для того, аби випадків цькування у шкільних колективах ставало менше на думку фахівців варто працювати зі свідками булінгу, адже він зазвичай продовжується через те, що свідки нічого не роблять. Вони або не реагують, або реагують пасивно. «Коли ми працюємо зі свідками булінгу і розповідаємо, що вони мають вплив на ситуацію, що вони можуть її зупинити чи змінити, особливо враховуючи, що їх зазвичай багато, то ми розриваємо замкнене коло і рівень булінгу знижується. Також потрібно працювати із жертвами булінгу, тому що зазвичай це дуже зранені діти або підлітки. Було б добре, щоб з ними працювали психотерпевти. Також психотерапія потрібна і самим кривдникам», – каже Марта Приріз.

Крім цього, фахівці переконані, що у випадках булінгу варто діяти комплексно: мають долучатися вчителі, керівництво школи, батьки. «Дітям не просто варто розповідати, що таке булінг, треба проводити з ними певні завдання на зближення, на згуртування, на емпатію, тому що коли ми будемо її розвивати і будемо згуртовувати клас, то загроза булінгу буде знижуватися, адже буде добрий контакт мж дітьми в класі і буде розуміння того, що іншій людині може бути боляче, – каже Марта Приріз. – Наприклад, коли діти читають багато книжок,то в якийсь момент рівень емпатії у них суттєво підвищується і вони можуть поставити себе на місце героїв і тоді вони очевидно краще будуть розуміти, що булінг- це негативне явище. На жаль, таке розуміння є й не у всіх дорослих».

Хоч дехто з фахівців і переконані, що для того, аби булінгу в школах не було, треба закрити всі школи, все ж – його можна мінімізувати. Для цього варто дедалі частіше говорити про це, розповідати реальні історії які колись траплялися. Саме тоді у людей з’явиться розуміння, що булінг – це погано, і у таких випадках не варто зволікати. Психологи радять зважати на пригнічений настрій своїх дітей, на відмову ходити до школи, поганий апетит, переїдання, депресивні думки, погіршення концентрації – все це теж може вказувати на те, що дитину у школі булять.